Історія становлення класичних ідеологій в Європі
(спроба схематичного аналізу)
Малєєв К.С.
politikan.com.ua
Класичні політичні ідеології в Європі починаються після Великої французької революції з протистояння консерватизм — лібералізм у питанні: чи можна змінювати усталений традиційний суспільний устрій.
Ліберали, на відміну від консерваторів, вважали, що освічений розум здатний поліпшити суспільство. Тоді ж виникає і радикалізм, що прагне докорінної перебудови усіх суспільних інститутів.
Після серії національних революцій 1848 року в Європі у радикалізмі починають виокремлюватися дві головні лінії — соціалізм та націоналізм.
Обидва напрямки декларували перебудову суспільства в інтересах більшості: соціалізм — пригноблених, націоналізм — представників панівних націй.
Одночасно в межах консерватизму починають домінувати мотиви захисту національних традицій та інституцій.
Соціалізм та націоналізм остаточно виокремлюються як різні ідеологічні напрямки. Радикалізм як щось ідеологічно визначене припиняє існування.
Виникає соціал-демократія як помірна форма соціалізму, що приймає основні цінності лібералізму. Водночас консерватизм, з одного боку, «лібералізується», а з іншого — набуває помірно націоналістичних рис.
Спочатку комунізм та фашизм являли собою крайні форми соціалізму й націоналізму відповідно. У період між світовими війнами вони набирають сили та перетворюються на самостійні політичні ідеології.
У підсумку соціалізм як політична ідеологія припиняє існування. Він постає розтягнутим між соціал-демократією та комунізмом і перетворюється на етичний орієнтир. Те саме відбувається і на протилежному фланзі з націоналізмом та лібералізмом.
Виразно окреслюються дві осі етичних антиномій: соціалізм — націоналізм; лібералізм — підкорення єдиній волі. Після Першої світової війни кожний справжній політичний рух мав визначатися за двома осями. Час одновимірної політики завершився.
Поразка Німеччини та Італії у Другій світовій війні привела до того, що фашизм перестав існувати як діюча політична ідеологія. Подібно до лібералізму, націоналізму та соціалізму він перетворився на певний етичний орієнтир, причому протилежний до лібералізму.
Пізніше для нього придумали синонім — тоталітаризм. У свою чергу, місце фашизму на ідеолого-політичному полі посів солідаризм (католицькі області Німеччини, Італії тощо).
З погляду ідеології Другу світову війну можна тлумачити як війну лібералізму з фашизмом. Перемога ліберальних цінностей виявилася такою переконливою для буржуазної Європи, англомовної Америки, Австралії, Нової Зеландії та Ісландії, що наприкінці ХХ сторіччя в цих країнах вони постали вже як загальнолюдські. Такою ж загальнолюдською цінністю стає неприйняття фашизму.
З іншого боку, до 70-х років у Європі остаточно перемогли і соціалізм, і націоналізм — у тому сенсі, що не залишилося ані пригноблених класів, ані пригноблених націй. Причому це стало можливим лише завдяки цілковитій перемозі лібералізму.
версiя для друку
