Джеремі Бентам. ПРО ПРИНЦИП КОРИСНОСТІ

І. Природа поставила людство під керівництво двох всевладних господарів -страждання (pain)і задоволення {pleasure). Ось чому тільки вони вказують нам на те, що ми повинні робити, так само як і визначають, що ми будемо робити. До їхнього трону прив'язані по один бік критерії доброго і поганого, а по другий - ланцюги причин і наслідків. Вони керують усім, що ми робимо, говоримо, про що думаємо: кожне зусилля, яке ми можемо зробити, аби відкинути нашу підлеглість, слугуватиме всього лиш її доказом і підтвердженням. Людина може за­являти, що не кориться їхній владі (empire), але насправді вона підлягає цій владі завжди. Принцип корисності {principleofutility)визнає цю її підлеглість та приймає за основу тієї системи, метою якої є ткати килим щастя руками розуму і закону. Си­стеми, які прагнуть поставити це під сумнів, віддають перевагу словам замість суті, примхам замість розуму, темряві замість світла.

 

Та досить метафор та декларацій - це не ті засоби, за допомогою яких можна вдосконалити моральну науку.

 

II. Принцип корисності є основою цієї праці, отож годилося б відразу виразно та чітко окреслити, що він означає. Під принципом корисності мається на увазі прин­цип, який схвалює чи не схвалює будь-яку дію відповідно до того чи виявляємо ми в ній тенденцію до збільшення чи до зменшення щастя тих, чиїх інтересів вона сто­сується; або ж іншими словами - сприяє чи перешкоджає такому щастю. Я кажу, що йдеться про будь-яку дію, а, отже, не тільки про дію приватної особи, а й про будь-яке починання уряду.

 

III. Корисність означає ту властивість предмета, за допомогою якої він прагне приносити вигоду, перевагу, задоволення, добро або щастя (все це у даному випадку зводиться до однієї й тієї ж речі) або. (що зводиться до однієї й тієї ж речі) запобігати шкідливим випадкам, стражданню, злу або нещастю тих, чиїх інтересів вона сто­сується: якщо це стосується суспільства в цілому, то щастя суспільства; якщо окре­мого індивіда, то щастя цього індивіда.

 

IV. Інтерес суспільства є одним із найбільш загальних висловлювань, які тільки можуть зустрічатися у фразеології моралі: не дивно, що значення його часто втра­чається. Коли ж він має значення, воно с таким. Суспільство є вигаданим тілом, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як утворюючі його члени. У такому разі, що є інтересом суспільства? - Сума інтересів окремих членів, які утво­рюють його.

 

V. Марно говорити про інтерес суспільства без розуміння того, що таке інтерес індивіда. Якась річ, як вважають, сприятиме інтересу чи буде в інтересах якогось індивіда тоді, коли виявлятиме тенденцію до збільшення загальної суми його задо­волень або, що одне й те ж саме, зменшення загальної суми його страждань.

 

VI. Діяльність може вважатися відповідною до принципу корисності чи, корот­ше, корисною (значення стосується спільноти загалом) тоді, коли її прагнення до збільшення щастя суспільства є більшим за будь-що, що має зменшити його.

 

VII. Починання уряду (яке є лише специфічним видом діяльності, що виконується приватною особою чи особами) може вважатися відповідним до принципу корис­ності чи продиктованим цим принципом, коли у подібний спосіб прагнення цього починання до збільшення щастя суспільства є більшим за будь-котре інше, що має зменшити його.

 

VIII. Коли діяльність, або зокрема починання уряду, як припускає людина, є відпо­відною до принципу корисності, було б зручно, для наміру викласти думки, уявити певний вид закону чи наказу, названий законом чи наказом корисності, та говорити стосовно діяльності, що розглядається, як про відповідну такому закону чи наказу.

 

IX. Якусь людину можна вважати прихильником принципу корисності, коли схва­лення або несхвалення нею певної діяльності чи починання визначається і кількісно співвідноситься з тим прагненням, яке вона виявляє в них до збільшення чи до змен­шення щастя суспільства; або ж, іншими словами, їхньою відповідністю чи невідпо­відністю до закону чи наказу корисності.

 

X. Про діяльність, що є відповідною до принципу корисності, завжди можна сказати, або що вона є такою, котра повинна бути здійснена, або, щонайменше, що вона не така, котра не повинна бути здійснена. Можна сказати також, що правильно було б це зробити; чи принаймні, що не є неправильним, щоб це було зроблено: що це є правильна діяльність або ж, як мінімум, що це не є неправильна діяльність. Коли у такий спосіб пояснювати, то слова мусить (ought), правильно (right)і непра­вильно (wrong)та інші такого ж роду мають значення, коли ж навпаки, то вони не мають ніякого значення.