«Політичні ризики в Україні. Інвестиційний аспект»

Ідея підготувати окрему лекцію на тему політичних ризиків в Україні виникла після насиченого турне, яке відбулося у вересні 2007 року. Під час його проведення за шість днів відбулися зустрічі з топ-менеджерами провідних інвестиційних компаній та фондів в п’яти містах Європи та США. Це були: Франкфурт, Копенгаген, Стокгольм, Лондон і Нью-Йорк. Зустрічі проводилися в закритому форматі, за принципом «очі в очі», що обумовило досить високий рівень відвертості у спілкуванні.

 

Вибори закінчилися і нам треба визначитися з програмою дій українського уряду на найближчі роки. Основи цієї програми містяться в проекті коаліційної угоди Верховної Ради шостого скликання яка має назву: «Український прорив. Для людей, а не політиків». Враховуючи популістський характер передвиборчих програм коаліціантів та сумнівну професійну підготовку деяких майбутніх (до речі, як і нинішніх) політиків-урядовців, потрібно чітко виписати ключові позиції цієї програми, створити умовний коридор для проведення хоча б деяких реформ, вимагати прозорості в роботі уряду та встановити контроль громадськості за його діями. Одночасно, нам треба врахувати зауваження потенційних інвесторів.

 

Головні питання походять з переконання інвесторів, що влада в Україні не змогла створити стабільних та передбачуваних умов для іноземних інвестицій. В Україні добре працює приватний сектор, який активно залучає інвестиційні кошти, і дуже погано державний. Інвестори вважають, що всі політичні сили в Україні не думають про майбутнє країни, а лише про те, що нового пообіцяти виборцям. Тоді як українські урядовці справно читають одній ті самі правильні тексти, нічого не роблячи в практичній площині. Інвесторів непокоїть те, що в Україні інвестиціями опікується велика кількість органів та організацій. Однак, на їх думку, вони є лише ширмою, що прикриває реальний процес прийняття рішень на користь цілком конкретних фінансово-промислових груп.

 

 

На початку жовтня цього року експерти Організації Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку в своїй доповіді в Женеві оголосили список з 20-ти країн, що є найбільш привабливими для інвестицій протягом 2007-2009 років. На 18-му місті серед цих країн — Україна.

 

На чолі списку — Китай, Індія, Сполучені Штати Америки, Росія, Бразилія і В’єтнам. Останнім часом визначилася нова абревіатура «БРІК» (Бразилія, Росія, Індія, Китай), вона називає країни, які в найближчому майбутньому у значній мірі визначатимуть економічну погоду в світі.

 

Зараз ідуть інтенсивні переговори щодо завершення процедури вступу України до Світової Організації торгівлі. Ми повинні вступити до СОТ. Як тільки вступаємо до цієї організації можна починати переговори щодо укладення угоди про вільну торгівлю між Україною та Європейським Союзом.

 

Нам треба навчитися європейським правилам гри і з цим вмінням йти і завойовувати ринки, що розташовані на сході і на півдні. Ринки для наших товарів і послуг знаходяться на теренах колишнього Радянського Союзу. В Індії та Китаї. Ми дуже багато втрачаємо від того, що не працюємо серйозно в Африці. Це — наші законні ринки, на них працює багато людей, які ще знають російську мову.

 

 

З точки зору економістів ризик означає вірогідність того, що дохід на зроблену інвестицію буде відрізнятися від очікуваного. Тобто ризик включає не тільки несприятливий варіант, коли доходи можуть бути нижче очікуваних, але й сприятливу можливість, коли вони виявляються вищими за прогнозовані.

 

Сутність фінансової точки зору на ризик найкраще відображає китайські ієрогліфи. Один означає «небезпека», а другий означає «сприятлива можливість». Ця комбінація небезпеки і сприятливої можливості чудово символізує ризик. Інвестор стоїть перед вибором: чим вище доходи, які пов’язані зі сприятливою можливістю, тим вище ризик народжений небезпекою.

 

Існує питання об’єктивності рейтингів. Весною 2007 року Україні зменшили інвестиційний рейтинг. В червні в Нью-Йорку відбувалася інвестиційна конференція. На запитання «Чому Україні зменшили рейтинг?» отримав відповідь: «Так у вас в центрі столиці знов ходять люди с прапорами і поставили намети».

 

«Виходить, якби ми почали бити вікна, ламати автомобілі і підпалювати їх як в Парижі, то тоді було б все нормально?!» Відповіді не на це запитання не отримав. Отже потрібно знаходити вихід з такої тупикової ситуації. Необхідно пояснити іноземним інвесторам та аналітикам, які вираховують ризики щодо України користуючись абстрактними формулами і узагальненими таблицями, специфіку української ментальності.  

 

Важко уявити українця, який підпалить автомобіль.

 

Отже наше першочергове завдання добитися адекватного розуміння і сприйняття з боку формальних структур з їх шаблонним уявленням про ризики. 

 

 

Політичні ризики пов’язані з економічною ситуацією в країні, діяльністю держави і виникають при порушені умов виробничо-торгівельного процесу з причин, які не залежать від господарюючого суб’єкта.

 

До політичних ризиків відносять:

·        військові дії;

·        регіональні та етнічні конфлікти;

·        загострення відносин між крупними соціальними групами;

·        відмова Уряду виконувати зобов’язання своїх попередників;

·        введення ембарго;

·        несприятливі зміни податкового законодавства;

·        націоналізацію, конфіскацію тощо;

Отже, слово «реприватизація» може бути вписане в подібні ризики.

 

Важливо відрізняти екстремальні політичні ризики (наприклад, тероризм) від легально-владних (наприклад, дострокові вибори). Проте чи можна віднести політичну кризу 2007-го року в Україні до політичних ризиків, які суттєво погіршили умов ведення бізнесу в нашій країні? Питання неоднозначне, бо маємо ситуацію, коли економічне зростання продовжується.

 

Зрозуміло, що український бізнес більш розумний ніж українські політики. Проте мусимо говорити і про інше. Затримане зерно в вересні-жовтні 2006 року в акваторії Чорного моря біля Одеси, сьогодні дало очікувані «паростки». Тому і «пожинаємо» проблеми на зерновому ринку.

 

В нинішній перехідний період ми поки не маємо серйозного легітимного уряду. Напевно це стало для нас нормальним явищем. Пройшов рік – новий уряд, пройшов рік – ще новий. Треба виробляти загальні правила гри, які будуть незмінними за будь-якого складу Кабінету Міністрів.

 

Але поки що констатуємо: погіршення умов ведення бізнесу вУкраїні в цілому є проблемою і це визнають всі — і українській, і західний бізнес.

 

 

Мені доводилося чути як виступають за кордоном наші політики. Це досить показово, коли під час свого перебування за межами України вони забувають, що, насамперед, представляють нашу державу. Інколи здається, що головне для них, якщо вони не при владі, вилити якомога більше бруду на своїх політичних опонентів, а заодно і на державу.

 

Серед політиків української еліти відчутний брак людей, які ототожнюють себе з країною, які пам’ятають, що за кордоном вони представляють перш за все державу в цілому, а не якусь політичну силу. Нема державних діячів – є одні «політики». Що викликає особливе занепокоєння: молодь швидко вчиться бути такими «політиками». Це є величезна проблема для нас.

 

 

Чи будуть об’єктивно українські політичні партії працювати на інтереси українських громадян? Це цікаве питання.

 

В програмах всіх наших партій цього не видно. Подвійні стандарти стали нормою життя. Всі розуміють, що на виборах треба брехати, тому виходять і брешуть.

 

Всі роблять привабливу обгортку на час виборів, але така обгортка абсолютно не відповідає політиці, яку буде реально здійснювати уряд, що прийде від цієї політичної сили.

 

Наша реальність: «мудрий український народ» спостерігає за тим, хто краще збреше.

 

Чи зменшить майбутня правляча коаліція оці політичні ризики в Україні? Побачимо.

 

 

Інвестори запитують, коли буде вирішено питання введення ринку землі? Поки що відповідь така: «Коли все остаточно поділять». Сьогодні в Україні майже половину землі вже поділено, 25% сконцентровано у власників, які готові її продати, а ще 25% треба поділити. Кожна політична сила має в своїх лавах фахівців з цього питання. Що прикметне, нікого в місцевих радах не цікавлять пробки, дорожні затори, сміття тощо. Всіх турбує одне питання — розподіл землі. Тому поки не буде нормального ринку землі, не питайте чому ми такі бідні.   

 

Наступне важливе питання щодо Закону «Про діяльність акціонерних товариств». Мені прямо говорили, що поки власність остаточно не буде розподілено в рамках закритих акціонерних товариств, цей закон не буде прийнято. Нині на заваді цьому закону стоять рейдери. Але без нього ми не створимо цивілізованого фондового ринку, без якого нам годі сподіватись на прихід серйозних інвестицій.

 

На які зміни можна очікувати в податковій сфері? Якщо хтось каже, що завтра можна скасувати ПДВ, він — бреше. Інша справа поступове зменшення його розмірів; хоча б до таких, які зведуть нанівець його корупційний потенціал. Проте ми не маємо права оприлюднювати обіцянки скасування ПДВ навіть на рівні передвиборних гасел. В такий спосіб ми паплюжимо собі репутацію і відлякуємо інвесторів.

 

Чи буде ревальвація гривні? Питання в тому кого буде підтримувати наступний Уряд — імпортерів чи експортерів. Причому на Заході вже чітко спрогнозували, які зміни відбудуться з гривнею у разі приходу до влади тієї чи іншої прем’єрської команди. Допоміжним засобом визначення вартості нашої валюти може бути так званий «індекс Біг Мака». Цей продукт коштує в США один долар, а у нас 2,75 гривні, ось Вам і ціна одного долара.  Таким чином наша гривня недооцінена, проте, думаю, що таких експериментів з гривнею, як це було в квітні — травні 2005 року вже не буде. Але слід пам’ятати, що сотні фінансистів зі всього світу уважно стежать за подіями в Україні. Як тільки ми почнемо розхитувати національну валюту, до нас хлинуть мільйони доларів спекулятивного капіталу. Нам від цього не буде ніякої вигоди, тому питання стабільності національної валюти є важливим. До комплексу валютних питань відноситься і проблема збереження Національного банку в якості незалежного інституту. Ризик його «розшматування» між різними політичними силами також слід вважати одним із політичних ризиків.

 

Питання судової реформи — питання надзвичайної ваги. Ми повинні почати вкладати серйозні кошти в реформування судової системи. Сьогодні не реформоване українське судочинство є головною перешкодою на шляху розвитку вітчизняного бізнесу, держави загалом.

 

Також в порядку денному мають посісти помітне місце питання боротьби з корупцією (насамперед, через зміну тендерних процедур та зменшення корупційного потенціалу ПДВ) та зміна правил гри на газовому ринку. Ці питання також хвилюють іноземних інвесторів.

 

 

Є група ризиків, що мають суто українську специфіку. Ми самі створюємо їх.

 

Політичним стає ризик виконання рішення Конституційного Суду України щодо виконання українського законодавства про пільги в повному обсязі. Нагадаю, що в Україні діє 365 видів пільг. Плюс - передвиборчі обіцянки. А це, як мінімум, два українських бюджети.

 

Українська влада стоїть перед вибором: з’їсти всі свої ресурси чи наважитись на серйозні структурні реформи.

 

Популісти пропонують «з’їсти». Чому? Тому, що по-перше вони «професійні любителі народу». А, по-друге, через два роки президентські вибори.

 

Ми пропонуємо обрати шлях реформ. Скористатися рішенням Конституційного Суду і провести поетапну монетизацію пільг. Розписати, виходячи з економічних можливостей, всі пільги які в нас є. І запровадити при цьому нормальний облік, а не використовувати метод «дельфійського оракулу», коли показники фінансування беруться зі стелі.

 

На Дніпропетровщині ми почали експеримент в Дніпродзержинську. Видали карточки, кожен пенсіонер, який заходив в трамвай, проводив цією карточкою у спеціальному пристрої і загоралося навіть прізвище цього пенсіонера. Відразу фіксується: «послуга відбулася».

 

Так відбувається адресна допомога і стає зрозумілим скільки послуг надано і на яку суму. Проблема в тому, що цей облік нікому не потрібен. Бо завдяки йому прозорим стає бюджет по всій країні. І красти практично не можливо.

 

Росія дуже важко хворіла під час запровадження монетизації пільг і не перехворіла ще повністю. Проте ми не побудуємо нормальну економіку поки не відбудеться монетизація пільг в Україні.

 

 

Статистика виборів показує, що найактивніше та найдисциплінованіше голосують пенсіонери. Таку ситуацію також треба віднести до політичних ризиків, бо майбутнє України визначають не економічно-активні громадяни, а пенсіонери.

 

На останніх виборах на вибори з’явилися 23,3 мільйона виборців. За певними підрахунками з 14,5 мільйонів пенсіонерів, прийшло десь 13 мільйонів. Тому що всі вони в списках є, і вони — люди з відчуттям відповідальності. Отже, біля 54% українських виборців, що реально проголосували на виборах до парламенту 2007 року - пенсіонери.

 

Ми не маємо права закривати очі на те, що старше покоління замість молоді обирає майбутнє для країни.

 

 

Наступний політичний ризик, який має суто українське походження має назву «соціальна шизофренія».

 

Дослідження, які провів Міжнародний центр перспективних досліджень демонструють дуже цікаву картину. 74% українців вже готові важко працювати для того, щоб у них була приватна власність, для того щоб мати можливість купити все що потрібно і вчити своїх дітей, онуків. Разом з тим, майже 70% українців вважають, що їх сусід неправдиво нажив своє багатство, його треба відібрати і поділити. Це відбувається в одній голові і тому називається «соціальна шизофренія».

 

І так буде до того часу, поки громадянин не зрозуміє, що йому є що втрачати усвідомити, що все добро залишиться у того у кого воно є. Не можна жити минулим. Минулого немає і ніколи більше не буде. Буде тільки майбутнє. А приватна власність є священною та недоторканою. Крапка.

 

 

Латиноамериканський тип економіки означає, що основна власність та влада в країні належать представникам невеликого за чисельністю прошарку населення. Заради власної безпеки він ділиться частиною національного продукту з іншими верствами населення через різноманітні соціальні програми та дотації.

 

Солідаризм, що прийшов до Латинської Америки з практики Італії 20-х років, це — олігархічна економіка з елементами соціалізму, обмеженою демократією та авторитарною владою.

 

В Україні після подій осені 2004 року влада перейшла до представників крупного капіталу (так званих олігархів), які під завісою політичної тріскотні ділять реальну владу у Верховній Раді. За умови зміцнення такого режиму, середній бізнес ніколи не дочекається однакових для всіх правил гри, а кожному громадянину буде вказано на його «справедливе і законне» місце в системі розподілу суспільних благ.

 

 

Треба змінювати ментальність. В кризовій ситуації потрібна політика яка б піднялася над сьогоденням. Павло Загребельний написав книжку «З погляду вічності». Найбільш болісні проблеми треба розглядати, якщо вже не з погляду вічності, то хоча б довговічності. Давайте говорити про широкий історичний аспект, який має бути, коли ми говоримо про будь-яке явище, що відбувається в Україні.

 

Це питання до нашої української еліти. До різних аспектів її формування.

 

Є показова цитата з Макіавеллі:

 

«Народ, который долго и смиренно терпел господство тиранической власти, или иностранное иго, - это развращенный народ, это народ, утративший драгоценный дар богов: свободолюбие, независимость, смелость, самоотверженность, патриотизм, честность. В его среде взросли такие качества как покорность, лицемерие, холуйство, страсть к подкупам, готовность служить любым господам, малодушие».

 

Ми повинні усвідомити, що лише з відродженням і розвитком національної інтелігенції і усвідомленням українською буржуазією себе як національної, наша країна матиме велике майбутнє.

 

Сильну державу можуть побудувати тільки патріоти. Нам треба домовитись в країні, що є дві речі, - патріотизм і демократія. Все інше підлягає дискусії.

 

Тому події 2007 року не є політичною кризою в тому сенсі, як це було 2004 року. На так званому «голубому Майдані» стояли люди з принципово іншими гаслами ніж три роки тому у Донецьку. Зникли питання сепаратизму, розколу країни. Сьогодні всі ми за Україну. Інша справа, що ми не можемо знайти нормальних пропозицій для Сходу і Півдня України.

 

Образ Батьківщини створюють не політики, його створюють представники інтелігенції. Словом, звуком, жестом, поведінкою, життям в цілому. Ми маємо зробити ставку на найбільш обдарованих в самих різноманітних сферах людського життя.

 

Національний бізнес несе значну відповідальність за формування національної еліти, особливо її політичної частини. Йому варто добре вчити історію, щоб не зроби помилок своїх попередників, які фінансували політиків, що зрештою, приводили країни до національної катастрофи. Як це сталося в Росії з більшовиками, в Італії з фашистами, та в Німеччині з націонал-соціалістами.

 

Нині національний бізнес за допомогою політичних інструментів веде боротьбу за перерозподіл ресурсів. Головні сфери: енергетика, ГМК, земля, бюджетні кошти. Якщо національний бізнес не змусить політиків шукати компроміси на основі ринкових реформ, програють всі.

 

Держава має служити довговічним цінностям, а не бути справедливим розподільником злиднів.

 

Хочу привести ще одну цитату. Академік Ігор Юхновський, так писав про середній клас: «Ненормально просити освіти для своїх дітей у бідного вчителя. Лікувати себе та свою сім’ю у бідного лікаря. Дивитися спектаклі в театрі де грають бідні актори. Вимагати захисту свого майна та сімей у бідних офіцерів. Оформлювати свої справи у бідних чиновників. Будувати, замовляти меблі, шити одяг у бідних майстрів».

 

Підсумки останніх виборів є останнім дзвінком для думаючих людей. Апеляція до ірраціонального, емоції, відверта брехня і голий популізм принесли нашим політикам набагато більше ніж заклики до реформ.

 

 

Є ще одна небезпека — спокуса влаштувати своє життя окремо від України. Цим спокушається найбільш енергійні і освічені наші громадяни. Втрата цих людей - це втрата майбутнього нашої країни. Нам треба змінити своє ставлення до людей, які працюють і вчаться за кордоном. Напрямок думок має бути такий: треба зробити все, щоб було легко перетинати кордони, щоб було легко вчитися за кордоном, але щоб і легко було повернутися.

 

Має бути повага держави і суспільства до цих активних людей. Вони лише минулого року офіційно перерахували до України по системі «Вестерн Юніон» 8,4 мільярди доларів. За 9 місяців цього року – 7,6 мільярди. Це офіційні цифри, а оцінка Національного банку ще більша: за минулий рік в Україну прийшло біля 21 мільярду доларів.

 

 

Нащо сподівався український бізнес, коли прийшов підтримувати Майдан? Покращити власне становище шляхом встановлення єдиних правил гри для всіх.

 

Що відчувала українська інтелігенція на Майдані, чого вона чекала від нього? Гуманітарії, технократи, студенти, люди вільних професій боролися за владу, яка заслуговує на повагу. На жаль, ні бізнес, ні інтелігенція не отримали того чого хотіли.

 

Разом з тим, не варто ці події називати революцією. Майдан не міг бути, не планувався, і не став революцією. Він став більшим, він став колискою української політичної нації. Ми звідси вийшли. За цим полем дійсно не має землі. Ми маємо її знайти тут.

 

Наше головне завдання — віднайти свій шлях. Маємо три варіанти:

 

або керована демократія;

 

або латиноамериканський солідаризм;

 

або західноєвропейський лібералізм.

 

Отже вибір є. Ми його мусимо зробити, щоб потім не говорити дітям, що в нас його не було.

 

Я обрав західно-європейський лібералізм.